“Я не думала що буду молитись за те, щоб він опинився в полоні.” - Маргарита Совик

 Історія Маргарити та Віктора незвична. Це відчувається вже з перших хвилин монологу, але головне зовсім не в цьому. У цих кількох хвилинах можна почути, яким буває кохання на відстані, і наскільки сильним стає страх, коли ця відстань зростає. Вони ніколи не обіймалися й не трималися за руки, у них не було спільних фото чи друзів, зате було величезне кохання. Разом вони вчилися довіряти Богу, разом робили вирішальні кроки. Та чекати тепер доводиться їй одній. Бо це історія про полон — у всіх його сенсах. Маргарита вірила нареченому й Богові. Так легше було переживати радість змін і долати глибокий страх. Його рішення засуджували інші: більшість казала, що християнину не місце на війні. А коли Віктор зник, то і це осудження, і безліч інших труднощів лягли на плечі Маргарити. Вона переслуховує його голосові й перечитує повідомлення — аби відчути, що він поруч. Віктор зник на початку травня. І на момент цієї публікації новин про нього немає.