«Я стаю тою жінкою, якою мріяла стати» - Катерина Алдошина

Цей епізод доводить, що формат монологу — без ведучого та підготовлених питань — перемагає в битві за щирість. Історія Катерини — це спроба тисячний раз почати спочатку, коли всередині одночасно шепоче: «Нецікаво… Занадто особисте… Скажи правду…» Катерина говорить про реальність, у яку її вкинуло рішення чоловіка піти на війну: вагітність у блекаутах, хаос думок, відчуття самотності й побут, який тримаєш на собі, навіть коли вже не маєш сил. Але поруч із цим — і про красу, і про силу, що народжуються з болю, який став не наслідком, а процесом. Так, у цьому епізоді ви почуєте про біль — але він не головний герой. Головне тут — рішення бути поруч не з обов’язку, а з любові. Це історія про пошук себе між обставинами та страхами, про розчарування й водночас про вдячність донечці, про маленькі перемоги й власну правду, яка нарешті тішить. Це чесно. Бо знімає всі шаблони й відкриває нам справжню жінку, яка, підтримуючи чоловіка, вчиться підтримувати й себе.