Тривога на роботі забирає радість від будь-якого результату. Як це зупинити

Чекала 5 хвилин поки всі підуть, щоб записати це відео.
Все, що вам треба знати про рівень моєї тривожності 😄

Я — Альона, кураторка Школи ментального здоров‘я Тишина. Тривожник з багаторічним стажем. Боялась попросити зупинку в маршрутці. Запізнилась на потяг, бо було ніяково просити пропустити в черзі. Приходила на роботу о 7 ранку — йшла о 8 вечора. І все одно відчувала, що недостатньо.

Змінила 5 професій. Тривога йшла за мною на кожну. Поки я не прийшла навчатися в Школу і не дізналися — справа не в роботі. Справа в стані нервової системи. Бо коли всередині є напруга — вона знайде, де вилізти.

У цьому епізоді:
— чому тривога на роботі — це не про характер, а про стан нервової системи
— прокрастинація і постійні перевірки по 150 разів — це про одне й те саме 
— чому “чим більше працюю, тим більше отримаю” — це міф, який виснажує
— як соцмережі перетворюють звичайний робочий день на змагання з усім світом
— і чому тривога просто зникає, коли знаходиш справу, яка твоя

Спойлер:
Я була тривожником 158 рівня. Зараз — 58. Не тому що змусила себе не тривожитись. А тому що навчилась розслабляти нервову систему зсередини через Базову медитацію. Це змінило все — і роботу, і життя.
Зараз я нарешті займаюсь справою своєї мрії. Роблю те, що в мене класно виходить, розвиваюсь, відчуваю себе на своєму місці. І питання “чи достатньо я зробила” — просто перестало існувати.

Якщо хочеш так само, приходь на персональний розбір з куратором Школи. Це зустріч в Zoom, де ми розберемо причину твоєї тривогу та як її позбутися. Участь безкоштовна.
Для реєстрації: 👉 https://forms.gle/o7TVABHpCWT1RHL77

 Познайомитись зі Школою Тишина ближче:
👉 https://www.instagram.com/tishina.meditation

З кураторкою Школи Альоною:
👉 https://www.instagram.com/alenaaa.kuts/

Transcript

Copy Transcript Copied

SPEAKER_00 0:00

Що таке взагалі тривожність? Точно щось піде не так, у мене точно, скоріш за все, не вийде, це точно закінчиться якоюсь лажею. Я паралась буквально про все ж тільки можна. Я та людина, яка боялася в маршруті попросити про зупинку. Я 150 тисяч разів все перевірю, 158 тисяч разів ще раз перевірю, і все одно буду тривожитись, що щось забуло чи щось зробило не так. Ви почекайте, у мене є інструмент, я знаю, як з цим працювати. Чекала 5 хвилин, поки всі підуть, щоб записати для вас це відео. Це все, що вам треба знати, про рівень моєї впевненості і рівень моєї тривожності. І згаме про це, насправді, сьогодні я і хочу поговорити: про тривогу як явище, про тривожність, як стан, в якому ми звикли жити, про те, що це взагалі такий вайб, такий настрій по життю жити в такому постійному напруженні, в такому постійному тиску, що щось має статись, от зараз точно щось у мене не вийде, от в цей раз точно буде якась фігня, і це, як наче, змушує рухатись далі. Я хочу просто на своєму прикладі поділитися, розказати, як тривога еволюціонувала в моєму житті. Бо сказати, що я тривожник 158-го левела - це не сказати нічого. Я паралась буквально про все ж тільки можна. Я та людина, яка боялася в маршруті попросити про зупинку, бо мені було ніякого когось там турбувати, я переживала через це. Я та людина, яка це, до речі, прокол у мене такий був, що я зупізнилась на потяг, бо мені було ніякого просити про те, щоб мене пропустили першу, типу в черзі, чи ще якось. Тобто, я та людина, яка приїжджає за кілька годин до потягу, чи до автобусу, чи ще десь, бо все має бути завчасною, маю бути впевнена, що я не запізнюсь, що в мене все вийде, що все буде вчасно. Я 150 тисяч разів все перевірю, 158 тисяч разів ще раз перевірю, і все одно буду тривожити, що я щось забуло чи щось зробила не так. Але найбільший біль моя - це тривога на роботі. Я хочу сьогодні поговори про тривожність в контексті роботи і про те, як вона справді нівелює все задоволення, всю радість від якогось виконаного завдання чи отриманого результату. Ну, це все просто можна забути. Що таке взагалі тривожність? Жодних якихось термінів з Вікіпідії, це ви без мене можете загуглити. Я вам хочу розказати про те, як я це сприймаю, як я це вже на своєму власному досвіді усвідомила, побачила. Тривожність - це або я переживаю за те, що буде, чи вийде в мене, чи приймуть мій проєкт, чи те, що я зробила, вистріли, чи буде результат, чи вийду в мене. Або я переживаю за минуле, коли, типу, я щось зробила, і я, типу, тривожуся, чи правильно, чи окей, чи тривожусь, а чому я зробила не так, як могла б краще якісь такі речі, я там сітую на долю, чи на те, що все могло б вийти якось інакше. Тривога ніколи не стосується тут і зараз. Ну, наприклад, я можу зараз тривожитись, записуючи це відео з думкою про те, чи не вийде якась більбірда і не втрачу древний час, чи вам це все сподобається, чи буде це прикольно, або я можу просто кайфувати і робити максимум з можливого того, що я можу зробити на зараз, знімаючи це відео. Вибір за мною. Я дуже намагаюся обирати другий варіант, бо, як я сказала, я людина з тривожністю 158-го рівня, але на зараз з тим, що я вже 5 років, ну, давайте так, системно, прям щоденно 3 роки практикую базову медитацію. Це такий унікальний вид медитації, який якраз працює з моєю нервовою системою. І я вже це системно роблю, і мій рівень тривоги, ну, типу, без перебільшень, він зараз, ну, 58-го левела. Тобто, 100 пунктів я точно прибрала. Але я в моєму житті одна річ, яка викликає в мене найбільше тривоги. Це моя робота, це те, чим я займаюся, це моя діяльність. Це не дивно, тому що, ну, типу, все в нашому житті, в принципі, ми такі створіння, люди, що для нас важливо бути цінними, для нас важливо щось робити, для нас важливо показувати, демонструвати якийсь свій результат, для нас важливо бути вкладом в цей світ, залишити щось по собі. У кожного свій рівень того, наскільки він масштабно мислить і наскільки він хоче якомога більше дати цьому світові, але еволюціонно природня в нас закладено це бажання щось робити, створювати. Тому робота - це найвід'ємна частина нашого життя. І навколо неї є мільярд тисяч мемів, є мільярд тисяч різних приколів, жартів, і, звісно, тривоги. Я змінила, не знаю, робіт 5, я була Hром, я була копірайтером, я була СММ-менеджером, я була офіс-менеджером, я була продавцем-консультантом ще в університетські роки. Я багато чого перепробувала, я була фахівцем з бізнес-процесів, це те, на кого я навчалася. Я була спеціалістом з організаційного проєктування на одному з телеканалів українських. І кожна ця діяльність супроводжувалася з певним рівнем тривоги. Чи класно я зробила, чи достатньо я зробила, а піднімуть мені зарплату чи ні? А взагалі, є перспектива, так навчишся. А взагалі, чи є перспектива в тому, що я роблю? Вийде в мене реалізуватись чи не вийде. Піду я по кар'єрній сходинці, чи ні? Я на одній роботі - це вдруга була, здається, робота. Я приходила о 7-й ранку і йшла о восьмій вечора. І мені здавалося, це запорука успіху. Чим більше я фігачу, тим більше я отримаю плюшок, тим більше мене будуть цінувати, тим більше мені будуть казати, яка класна. І мені здавалося, що тим більше користі я приношу. Але це така брехня, це така неправда, це така надстройка, ця думка, ідея, напевно, від батьків наших, що гроші дістаються важкою працею, і чим більше я працюю, тим більше я буду отримувати, чим більше часу я проводжу на роботі, тим більше буду отримувати грошей. І ось ця думка по факту будувала моє життя навколо роботи. Тобто все моє життя було підлаштовано під те, щоб якось працювати, розвиватись, і постійно в тому була купа напруження, купа тривоги, купа переживань, що в мене не вийде, що це все фіня, і взагалі я дуже повільно рухаюсь і дуже повільно якось розвиваюсь, і всі вже кращі за мене, у всіх вже мільйони. А зараз взагалі краще не заходити в ці соцмережі, бо тут вже курсик зняли, грабуть гроші лопати, тут якийсь гайдік зробили, тут ще щось, тут на якійсь криптовалюті зробили, натрейдили, на майні. Все, здається, таке легке, доступне, один ти просто якось не в калітку. І в мене зараз такий період, я нарешті знайшла справу своєї мрії. Я нарешті займаюсь тим, про що я навіть, можливо, і не мріяла, що настільки може робота приносити кайф і задоволення. І настільки може бути легко, приємно, і фокус виключно на тому, щоб тобі було це все в задоволення, де тебе приймають, люблять, ти робиш рівно те, що тобі по кайфу, рівно те, що в тебе класно виходить, ти себе не змушуєш займатися тим, чим ти не хочеш, ти постійно розвиваєшся. Робота в нашому проєкті, в школі, в роботі з людьми, я насправді розкрила всі свої сильні сторони. І це неймовірне щастя - знайти те місце, в якому, ну, ти вбудувався пазлік, встав в нужну позицію, і картина доповнилась. Але навіть можна подумати, боже, ну це ж ідеальна, просто картина, в чому проблема. Навіть в цьому є ще звична тривога. Є ще звична думка про те, що не може все бути так добре, депадвох, давайте мені реальні пруфи, точно щось піде не так, у мене точно, скоріш за все, не вийде, це точно закінчиться якоюсь лажею. Ось такий думко-потік у мене періодично вилазить. І чому я, в принципі, наважилася на це відео, бо останні два тижні якось це дуже відчутно мене накриває, і я помічаю це, можу ще звично залипнути, повірити в цю всю історію. Але все частіше я почекайте, в мене є інструмент, я знаю, як з цим працювати. Я сідаю в такі моменти в базову медитацію і вчусь свідомо розслабляти це моє напруження, оці всі думки, дивитись на них, так, ну це реально чи нереально? Ну це дійсно так. Дійсно, все буде так, як я собі тут зараз придумала і уявила. У мене нічого не вийде, навіть якщо нічого не вийде, то це ж кінець світу, і що таке нічого не вийде, не вийде в контексті того, що я очікую, а якщо не буде ніяких очікувань, тобто, насправді, навіть ти просто зараз можеш подивитись на будь-яку свою таку деструктивну думку і розкласти її на атоми, подивитись, а це дійсно співпадає з реальністю, яка є. От на зараз реально все те, про що ти думаєш. Якщо це ніяк не мечиться з тим, яка реальна картина в твоєму житті, ну то як це може відбутися? Я розумію, що це звучить зараз дуже магічно, якось там і не так, щоб дуже зрозуміло. І це дійсно міч покликаний надихнути, спробувати, інакше на це подивитися. Але кожен з вас має отримати свій досвід. Ви маєте хоча б раз пройти по цьому алгоритму, коли ви працюєте зі своїми думками, розслабляєте своє напруженці емоційно, відпускаєте постійно його. Це накопичувальна історія, це не відбувається за один раз. Але коли у вас вийде хоча б раз, зупинити вже буде неможливо. Ти підсідаєш на це в гарному сенсі, і тобі хочеться ще більше, ще легше, ще класніше, ще більше цього стану розслаблення, ще більше цього відчуття, що все в житті можливо. І я хочу сказати вам таку напуцінну фразу в кінці, що питання не в тому, щоб перестати зовсім тривожитись або перестати зовсім думати. Питання в тому, щоб помічати це і бути свідомим в цьому процесі, бачити свою тривогу, вміти її менеджерити, не контролювати, не змушувати себе не тривожитись, не запевняти себе, що я не маю це робити, я маю бути сильним або сильною, я маю витримувати всі ці навантаження долі, я не знаю, виклики судьби. Суть не в тому, щоб себе ще більше стискати, а суть в тому, щоб дати собі можливість розслабитись. Таких місць небагато в нашому житті. І оточення не завжди нам дається прийняття повне. Але я знаю одне місце, в якому у вас точно буде така можливість. І це наша школа, і наша ком'юніті. І той простір, який ми створюємо на наших навчаннях, і той простір, який зараз просто бурлить і скоро поповниться новими випускниками 10-го потоку навчання, наша ком'юніті, яке має прекрасну назву ⁇ Я розвиваюся в тишині ⁇ , це місце повного, тотального прийняття, можливості бути собою і розвитку постійного, щоденного, щосекундного розвитку в оточенні таких самих людей, однодумців, які так само проходять якийсь певний період зараз своїх внутрішніх трансформацій. Якщо вам цікаво стати частиною цього простору і розібратися своїми блоками, обмеженнями, зі своєю тривожкою, познайомитись з нею, подружитися з нею і користуватися нею тоді, коли вам це дійсно потрібно, якщо вам захочеться її залишити, то я запрошую вас до нас всі подробиці в описі, можливості з нами познайомитись на персональному розборі, велка, до мене або до інших кураторів нашої школи. І давайте спілкуватися. Я буду дуже вдячна за якісь ваші теми, які вам цікаво ще підняти. Ми поговоримо, можливо, з більш якоїсь такої наукової точки, як це працює, якщо вам цікаво, як формується ця тривожність, як ці думки запускають реакцію в ті, і як тіло починає вмикатися і робити цю тривогу такою реалістичною. Тому діліться тим, що вам відгукується, чи знайома вам історія з тривогою на роботі, якісь ваші курйозні ситуації, і ми будемо знімати ще більше класного контенту.