Чому так важко бути собою — і як чужі правила з дитинства керують твоїм життям

Як багато в твоєму житті справді твого?
Не того що базується на тому що хтось колись сказав. Не того що “так прийнято”. А реально того як ти відчуваєш і чого хочеш.

Альона, куратор школи «Тишина», роками носила купу чужих ідей і думала що це вона. Що це її характер. Її бачення світу. Виявилось — ні.

У цьому відео — як чужі правила з дитинства керують нашим життям. І що з цим реально робити. Без боротьби з собою і без ретриту на Балі 😄

00:00 — чому навіть це відео просочене нормами — і як ми цього не помічаємо
01:23 — як роками носила купу чужих ідей і вважала що це вона
02:14 — які правила нав’язали з дитинства — і як одягала їх одне за одним
05:13 — питання до тебе — які правила ти носиш з собою?
05:26 — як це працює в мозку — про нейронні зв’язки простою мовою
07:06 — чому це не твій характер і не назавжди — про нейропластичність
07:32 — чому без ресурсу неможливо бути собою — і що відбувається коли сил немає
10:46 — точка вигорання Альони — і з чого почався вихід
11:56 — як 20 хвилин на день почали змінювати все
13:04 — як з’явились сили запитати себе — а чого насправді хочу?
14:13 — чому важливо не кидати на півшляху — і як не залишитись без підтримки
Якщо відчуваєш що живеш не зовсім своїм життям — це відео для тебе.

Записатись на безкоштовну зустріч з куратором:
👉 https://calendly.com/tishina_school/diagnostic_session

Школа Тишина в Instagram:
👉 https://www.instagram.com/tishina.meditation

Альона в Instagram:
👉 https://www.instagram.com/alenaaa.kuts

І пам‘ятайте, з вами все так! Часом треба просто — відновитись!

Transcript

Copy Transcript Copied

SPEAKER_00 0:00

Цей ролик просочений нормами, які мають бути. Ми всі живемо за чужими правилами. Як багато в твоєму житті дійсно твого. Я руками носила купу чужих ідей, установок. Нікому не можна довіряти, не будь такою доброю, не будь такою простушкою, не будь такою відкритою. Ми все це всотували в дитинстві, наче губка. І от тобі 30 років, а ти досі вважаєшся світ небезпечний і нікому не можна довіряти. Ні, ні, ні, ще раз ні. Це все можливо змінити. Питання лише в одному: чи достатньо в тебе ресурси на ці зміни? Окей, буду чесною, ти ж прочитав назву ролику, ти прочитав назву на банері. Так, сьогодні буду говорити про соціальні норми, але насправді навіть зараз цей ролик в якійсь мірі просочений нормами, які мають бути. Те, як я маю виглядати, те, в чому я маю бути одягнена. Напевно, краще було б стюмати якийсь піджак. Ну, це якось, типа, стильніше, я не знаю. Можливо, треба в мікрофон було сюди працювати, а не оце. Це той самий прикол, та сама фіня, про яку я буду сьогодні говорити. Те особисто, чим я жила багато років. То ми всі живемо за чужими правилами. Давай по-чесному. Як багато в твоєму житті дійсно твого. Не того, що базується на тому, що хтось колись казав, не того, що базується на тому, що якось колись було, а реально того, як ти відчуваєш. Як багато цього в твоєму житті. Мене звати Альона, я куратор школи ментального здоров'я Тишина. І сьогодні я розкажу, як я роками носила купу чужих ідей, установок, бачення цього світу, і вважала, що це є норма, що це є частина мене і що це є моє життя. Спойлер, ні, це неправда. Давай одразу, якщо це відео тобі відгукується, якщо тема тобі цікава, і якщо те, про що я говорю, тебе чіпляє, то лайк, підписка, дзвіночок і коментар під цим відео дуже сильно нам допоможе і просуне нас у створенні україномовного контенту на тему ментального здоров'я. Для нас це дуже важливо, щоб кожен українець, де б він зараз не був, почав вивчати і досліджувати себе, те, як працює його нервова система, психіка, мислення, і почав змінювати те, що йому, можливо, подобається. Ну що, я почну з м'яса. Я почну зі своїх ідей, думок, з якими я жила багато років, які я успадкувала з дитинства, від своїх батьків, родичів, оточення. І почну, напевно, з мого найулюбленішого, з того, якою має бути дівчина. Я хочу, щоб це виглядало дуже наглядно, тому оці всі установки, оці всі ідеї, думки для мене метафорично виглядають як одяг, які ми на себе надягаємо і носимо. Тому я хочу, щоб ви прям візуально побачили, як це виглядає. Перша ідея про те, як має виглядати дівчина. Мені дуже-дуже дуже багато насаджува цю ідею про те, що спідниці, сукні, підбори, оце все про дівчину, ця елегантність, вишуканість, це все волосся треба збирати, все має бути так стримано. Ще була така думка про те, що не можна носити штани, бо для дівчини це не окей. І так я одягла першу свою річ. Далі була ідея стосовно того, як взаємодіяти з іншими. Ось це нікому не можна довіряти, не будь такою доброю, не будь такою простушкою, не будь такою відкритою. Люди, вони якби злі, підступні, тебе можуть образити, тебе можуть кинути. Нікому не можна довіряти. Це часто чула від своєї бабусі. І так як я з бабусю провела дуже багато в дитинстві, я її дуже сильно люблю, і відповідна в дитинстві їй абсолютно тотально довіряла, і все, що вона каже, для мене було якоюсь чистою монетою. Я прям знаходила підтвердження її слів, бо діти бувають різні. Вони по-різному до мене ставились і ображали, звісно, мене. Тому я така, ну так, певна, бабуся права, і людям не можна довіряти. Утеплюємося, так, мені вже стає не дуже зручно це робити. Ну і, напевно, короночка - це ідея про чоловіків, що вони ще ті підступні люди, які можуть використати тебе, яким не можна так само довіряти, але прям дуже прискіпливо, що всі від тебе чогось хочуть. Не можна, не можна спілкуватись з усіма і бути такою, знову ж таки, відкритою. Там таїться страшенна небезпека, тому, будь ласка, будь обачніша, і бабуся всіма способами мене відмовляла від спілкування з хлопцями, щоб я якомога менше взагалі з ними була дотична. Це теж почало створювати конфлікт всередині мене, бо мені з одного боку, я там була підлітком, мені хотілося вже стосунків і взаємодії з хлопцями. А з іншого боку була бабуся, яка казала, що це не окей. І от десь так я не один рік ходила, десяток років точно. От так, коли незручно рухатись, якось у кольору все не менчиться, правда? Як, з речі, з різних образів я не збирала ці думки. І от в такому вигляді жила своє життя далі. А тепер питання до тебе: які правила ти несеш з собою з дитинства? Що тобі казали про світ людей, про стосунки, про те, яким або якою треба бути? Поділися цим, будь ласка, в коментарях. А тепер давай просто подивимося, як же це працює на рівні психіки. Чому в дитинстві в нас все так залітало і просто залишалось всередині? І коли ми маленькі, ми дуже відкриті до цього світу, у нас ще не захаращено все всередині, у нас немає ще купи думок і такого великого досвіду, щоб чогось боятися, болякатися. І все, що ми чули, особливо від близьких до нас людей, важливих людей, це наші батьки, це наші родичі, люди, яким ми все тіло довіряємо, від яких буквально залежить наше життя. Все, що вони казали, на 100% вважалося правдою. Ми все це висотували в дитинстві, наче губка. Як це працює в мозку? Я думаю, ні для кого не новина, що в нашому мозку є нервні зв'язки, які формуються за рахунок досвіду, який ми отримаємо. Щось здається, якась дуже яскрава ситуація, вона формує певний нейронний зв'язок. Ну, це, як не знаю, протоптувати стежку йдучи десь в лісі. От один раз ти пройшов, якби вона ледь помітна, а другий раз трошки сильніше, третє, десятий, двадцятий, сотий, і це вже така траншетрка, як вже колія натоптана, ти вже знаєш, якій рухатися, куди там, де звернути. І все, мозок вже намітив свій шлях, і тому навіть коли ситуація не ідентична, і це вже стосується твого дорослого життя, але ми обираємо звичний патерне поведінки, ми обираємо звичну стежку і діємо відповідно, реагуємо відповідно. Хоча ситуація, яка стається в реальності, ніякого відношення до минулого досвіду не має. Тому, наприклад, якщо дитина сто разів чула нікому не довіряй, в її мозку сформувалася вже ціла магістраль. І от тобі 30 років, а ти досі вважаєшся світ небезпечний і нікому не можна довіряти. Але це можна змінити. Це не назавжди. Наш мозок має таку властивість, як нейропластичність. Він може змінюватись, ми можемо будувати нові неродні зв'язки, ми можемо перепрошувати буквально себе. І це не назавжди, це не частина твого характеру, будь ласка, запам'ятайтеся, це не частина тебе, ні, ні, ні, ще раз ні. Це все можливо змінити. Ми можемо жити будь-які життя, яке ми тільки захочемо. Питання лише в одному. Чи достатньо в тебе ресурси на ці зміни? Чи є в тебе ось це внутрішнє бажання і достатньо енергії, щоб діяти по-новому, щоб бачити нові шляхи, щоб бачити нові можливості? Бо якщо просто зараз ти дивишся цей ролик, засинаючи десь, або бажаючи відволікти себе від якогось чергового напливу думок, або просто в надії розслабитись таким чином, то це все говорить про те, що просто зараз твоя нервова система знаходиться в режимі виснаження. І життя твоє буквально на етапі виживання. Це не про створення, це не про розвиток, це не про до чогось нового, це про виживання, це про підтримання якогось базового рівня, закриття життєвих потреб, типу там їсти, робота, можливо, якісь соціальні зв'язки мінімальні. Але це не про розвиток і не про зміну своєї особистості, аж ніяк. Насправді, в такому стані соціальні норми, у ці якісь соціально прийняті речі, вони стають для нас фундаментом, якоюсь опорою. Бо не треба думати, як зробити. Завжди ти маєш ціль, бо можна там нахвататись цих соцмереж. Зараз це для нас ще важче, почути себе справжні, почути справжні свої бажання. Бо так багато нав'язаного в соцмережі просто пістрять, то будь таким, то будь сяким, будь блогером, розвивайся як маркетолог, купу, купу, купа речей, шукай свої таланти, пізнавай свої сильні сторони, нас постійно намагаються ззовні дати нам якісь відповіді, коли всі твої відповіді всередині. Ніхто ззовні ніколи тобі не покаже, не розкаже, не підкаже, яким життям ти хочеш жити, як ти хочеш себе відчувати. Там ніколи не буде справжніх відповідей, всі вони є всередині тебе. Просто зараз. Єдине, що ми настільки зараз через цей хронічний стрес, життя в такому підвішеному стані, а зачерствіли десь всередині, вимкнули якісь свої емоції, відчуття, що просто втратили якийсь контакт, зв'язок з собою. Але чим довше ти знаходишся в цьому стані, чим довше ти так себе відчуваєш, тим далі ти від життя, про яке ти мрієш, тим далі ти від життя, якого ти хочеш, від своїх мрій, від своїх справжніх бажань, цілей. Ти просто зараз рухаєшся в зворотньому напрямку від себе. І насправді виходить таке замкнене коло, бо сил бути собою немає, і немає навіть можливості подивитися на те, яким або якою ти хочеш бути. З іншого боку, це створює ще більший розрив, такий внутрішній конфлікт всередині, бо ти живеш одне життя, всередині все одно відчуваєш, що це взагалі не так, як ти хочеш. Це призводить до такого прям навіть на фізичному рівні змін, коли тіло просто саботує жити і робити те, що тобі не по душі, те, чому ти не відчуваєш сенсу. Це призводить до дуже знайомих вже для багатьох, на жаль, станів, як вигорання, емоційне виснаження, апатія, коли нічого взагалі вже не хочеться. Просто якусь на автоматі живеш те життя. І в якийсь момент це призводить до депресії, коли все втрачає сенс. І дуже важливо помітити на початкових етапах зародження цього стану і почати піклуватися про себе. Що допомогло мені? Я почала саме з того, що знайшла себе майже в фінальній точці. У мене ще не було депресії, але була тотально виснажена і вигорівша. Я не хотіла нічого, хотіла розлучитися, хотіла повернутися додому, кинути роботу. Ніяких планів, амбіцій, тілей, грошей, нічого мені цього було не потрібно, воно просто не було на це сили. І я почала з відновлення. Я почала з того, щоб давати собі час на те, щоб моя нервова система, на те, щоб мої внутрішні резервуари енергії почали заповнюватись. Дякувати Таргету, на моєму шляху з'явилася школа, в якій я зараз працюю. Там я навчилася тому, як за 20 хвилин на день почати поступово відновлюватися і звільнятися від зайвих речей. Можливо, це тебе здивує, але не через психотерапію, не через роки ходіння до психолога, хоча і такий досвід у мене був. І навіть не ретрит на Балі чи ще десь, навіть на цвяхах я жодного разу не стояла. Все набагато простіше. Мій шлях до відновлення і до себе почався з дуже базової практики, яка доступна кожному з вас. Це практика базової медитації, на яку необхідно 20 хвилин на день, в обійні час бажано перед їжею, яка дуже обережно працює з твоєю нервовою системою, даючи їй поступове відновлення, яка розслабляє твоє тіло, яка вчить і тренує твою увагу від лепат, від постійного цього думку потоку і звертати увагу на відчуття свого тіла. Спочатку начебто нічого не змінювалося. Я поступово знаходила ці 20 хвилин, слідувала тому, що ми проходили на навчання. І здавалося, що окей, я просто саджу 20 хвилин. Але буквально через тиждень я почала відчувати, як у мене покращується настрій, як мені менше хочеться бурчати, як у мене з'являються якісь сили. Мені навіть хочеться причепуритися, виглядати якусь гарно, якісь ідеї прикольні на роботі починає з'являтися. Мене вже не так дратує мій чоловік, і взагалі загалом життя не таке жахливе і сіре, як мені здавалося буквально тиждень тому. Може, роздіватися так роздіватися. А потім у мене з'явила сила на те, щоб взагалі подивитись, а чого я хочу, а куди я рухаюсь? А чому я займаюся тим, чим я займаюся? Чому я взаємодію з цими людьми? А чому взагалі моє життя побудоване таким чином? Чому я виглядаю так, а чому нічого не змінюю? У мене з'явила сміливість, бажання, цікавість діяти і пробувати по-новому завдяки тому, що тепер моя нервова система вийшла з цього мінуса до хоча б стабільного нуля і навіть почала виходити в плюс. І тепер я поступово змінюю своє життя. Це не сталося за взмахом чарівної палички, якось швидко все змінилося. Ні, це дуже поступовий процес, але він капець який цікавий. І коли ти маєш підтримку, це не просто так, що ми вам дали медитацію, робіть, розбирайтесь самі. Ми маємо цілу систему, коли ви крок за кроком рухаєтесь до бажаного, до того, чого ви по-справжньому хочете, знімаєте з себе цю одежу, поступово звільняєтесь, розуміючи кожен крок, для чого і чому ви це робите, маючи постійну підтримку і бачачи, що ви взагалі не одні в цьому процесі. Це дуже-дуже важливо і це дуже допомагає накинути все на півшляху. Бо знаєте цю картинку, ми обов'язково знайдемо, покажемо, коли чоловік так киркує, довбає землю в пошуках золота, і буквально за сантиметр до цього кладу втомлюється і кидає, так стається з нами завжди, коли у нас недостатньо ресурсу на це життя. Ми доходимо вже майже до бажаного і кидаємо, бо у нас просто немає сил зробити цей останній крок, фінальний крок. І якщо все про щось казала, тобі відгукується, якщо твоє життя зараз не таке, про яке ти мріяв мріяла, якщо ти відчуваєш собі більший потенціал і бажання реалізуватися, якщо думки вже задовбали керувати твоїм життям, просто зараз переходь за посиланням в описі і реєструйся на персональний розбір з куратом школи. Ми знаємо, через що ти проходиш, ми особисто через це проходили, і ми зможемо тобі допомогти, підказати, направити. І, звісно, розказати, як за допомогою базової медитації ти вже зараз зможеш змінювати своє життя, як потрапити на навчання та отримати найкращі умови для участі. Все дуже просто, за посиланням береш дату, час, і ми з тобою зв'яжемось. Це безкоштовна зустріч, вона проходить в зумі. Від тебе лише година часу і відкритисть поговорити про свій стан. А ми з усім іншим допоможемо. Зберігай це відео, ділися з друзями, кому це актуально. І підписуйся, бо наступного тижня нові теми. Па-па!