Все знаю, але нічого не роблю — що робити коли немає ні сил, ні бажання

Ти знаєш, що треба зробити. Розумієш навіщо. Навіть складав список і будував крути план. І не раз давав собі обіцянку — з понеділка точно.

Але знову той самий вечір. Знову нічого не зроблено. Знову те саме відчуття,  що день пройшов — а ти так і не почав. І десь всередині вже не злість. А щось глибше — розчарування в собі. Відчуття, що з тобою щось не так. Що всі можуть, а ти чомусь ні.

Але справа не в тобі. Справа в тому що ніхто ніколи не пояснив, чому ми “завмираємо”, коли треба діяти. І що з цим реально робити без чергового списку задач, аффірмаціц і марафону сили волі.

У відео розбираємо:
— чому мозок блокує старт навіть коли ти все розумієш
— що таке decision fatigue і як втома від рішень вбиває продуктивність
— як дофамін пов’язаний з кнопкою старт — і що з цим робити
— і чому продуктивність починається не зі списків а з відновлення

Після перегляду ти знайдеш відповіді:
— чому ти все знаєш але не починаєш — і нарешті перестанеш себе за це картати
— що насправді блокує дію — і як це змінити без насилля над собою
— чому апатія і прокрастинація це не твоя провина а сигнал який варто почути
— і який перший крок зробити вже сьогодні щоб щось змінилось

🔹 Записатись на безкоштовну зустріч з куратором:
👉 https://calendly.com/tishina_school/diagnostic_session

🔹 Альона в Instagram:
👉 https://www.instagram.com/alenaaa.kuts

🔹 Школа «Тишина»:
👉 https://www.instagram.com/tishina.meditation

І пам‘ятайте, з вами все так! Часом треба просто — відновитись!

Transcript

Copy Transcript Copied

SPEAKER_00 0:00

Напевне, просто така лінива людина, ну така лінтяйка. Всі якісь амбіційні, всі кудись рухаються, несуться. Ну а я що? Ну не бачите мені тих успіхів, тих амбіцій, в моєму уявленні, в моїх мріях, в моїх бажаннях. Велика сцена, виступи, велика аудиторія. Але розрив всередині між цими мріями і тим станом, в якому я була, був колосальний. Коли ми відчуваємо лінь, апатію, прокрастинацію, це сигнал від твоєї нервової системи про те, що вона виснажена. Що мені допомогло вийти з цього стану. Обговоримо це з вами. Боже, ну наче ж все знаю, все розумію. Пройшла мільярд курсів, вивчила купу різної інформації, всі питання дотошно розрулила, а все одно нічого не роблю. А все одно сиджу на цьому місці і нічого не відбувається, нічого не робиться. Дня в день, тиждень з тиждень, в місяць місяць, у всіх, начебто життя рухається кудись, щось змінюється, носеться, якийсь там двіж-паріж, а я сиджу на цьому місці, як і сиділа. Але мені здається, такий діалог всередині кожного з нас хоч раз з'являвся. Коли начебто все є для того, щоб діяти, але наче якась прозора, невидима стіна, яка надає зробити цей крок, вийти за якісь межі, бути сміливими, діяти по-новому, сказати там, де мовчав. Мені це знайома не з чуток. Особисто я, мені здається, кілька років просиділа в цій ямі от зараз, от з понеділка, от з нового року, от з наступного місяця. Дуже-дуже часто в мене була ця штука, коли я, ладно, сьогодні не встигла нічого страшного. Я ж можу почати завтра. Я писала купу планів, я писала цілі списки щодня, кожен божий день, прописувала собі план на день і відчувала тотальне розчарування, коли він виконувався не повністю, або не виконувався взагалі, бо в мене просто не було на це банально сил. Сьогодні я хочу поговорити саме про цей стан і про причини, фізіологічні причини, ментальні причини, чому ми опиняємось в цьому ступорі, чому ми знаходимося в цьому завмиранні. Мене звати Льона, я кураторка школи ментального здоров'я Тишина. І я буду дуже тобі вдячна, якщо ти поставиш лайк, залишиш коментар і підписуєшся на наш канал, тим самим допоможеш просувати україномовний контент на Ютубі. Тож млінь, апатія, прокрастинація, страшні слова з якихось нічних жахів, які буквально лякають нас, коли ми відчуваємо, що потрапило в цей стан. Стан, коли нічого не хочеться, стан, коли ти себе буквально хочеш за вуха витягнути, змусити, змотивувати, надихнути. Ти починаєш собі обіцяти якісь речі за те, щоб щось зробити. Ти починаєш, от, будь ласка, давай ми тиждень робимо зарядочку, а потім ми собі якусь приємну штуку зробимо. Якщо ти довгий час в цьому знаходишся, це починає відчуватися як, блін, напевно, просто така лінива людина. Ну, така лінтяйка. Всі якісь амбіційні, всі кудись рухаються, несуться. Ну, а я що, ну, я якби, наскільки вистачає сил стільки роблю. Особисто я себе дуже довго вважала слабкою, лінивою. Такий в мене характер, ну от така вродилася я, ну що поробиш з цим? Я, якщо чесно, дійсно в якийсь момент мирилась з тим, що не бачите мені тих успіхів, тих амбіцій, тої бажаної слави, тої бажаної популярності якоїсь, уваги, в моєму уявленні, в моїх мріях, в моїх бажаннях. Велика сцена, виступи, велика аудиторія, з якою я працюю, взаємодію. Але розрив всередині між оцими мріями і тим станом, в якому я була, ну, був колосальний. Я не розуміла, як цю прірву всередині просто можна поєднати, який місточок побудувати між моїми мріями і між станом, в якому я знаходжусь. Коли я почала навчатися в школі, почала працювати зі своєю нервовою системою, розбирати з внутрішніми цими завалами, то я побачила, що це уявлення про себе, страх перед цим станом нічого не роблення, оцього стану апатії, коли нічого не хочеться, оцього лінтяйнічества. Він родом з дитинства. Мені доволі часто казало про те, що належи без діла, займи з чимось, знайди собі якусь задачу, лінтяйка, ліжи бока, частенько чула це в свій бік. І в якийсь момент це створило всередині мене таку сильну напругу, що кожен раз, коли я відчувала таке бажання просто повалятися і нічого не робити, то автоматично включався страх навіть вже в дорослому віці, коли ніхто з дорослих не прийде і не скаже, що мені робити, бо я вже сама визначаю це. Але звичка, цей паттерн залишився в мені. І я дуже-дуже сильно боялася цих станів. Я впевнена, що я не одна в цьому, якщо є теж тіх з вас, хто боїться цього стану, коли нічого не хочеться, і дуже важко собі дати цю можливість нічого не робити без діла, без скролінгу, без того, щоб планувати наступний день, без того, щоб шукати якісь нові речі, не знаю, там в інстаграмі, не читати книжок, не обдумовити якесь своє майбутнє або минуле, а просто, просто бути в нічому, нічого не роблені. Прям давайте зустрінемось в коментарях і обговоримо це з вами. До речі, якщо ти прям зараз відчуваєш, що тобі це резонує, то не відкладай на потім, переходь в опис під цим відео та реєструйся на безкоштовний персональний розбір з куратором школи, де ми розберемо твоє нічого не роблення, твою причину, твій стан. По поличках розкладемо, як побудувати тобі твій місточок від твої цілей і бажань до їх реалізації. Це безкоштовно проходить в Zoom і дуже легко зареєструватися. А тепер продовжимо. Ми розібралися, що існують ці такі три страшні речі, але ж давай розберемось, що ж насправді відбувається, коли ми відчуваємо лінь, апатію, прокрастинацію і цей в'язкий стан, коли нічого не хочеться. Я виділила три моменти, по кожному з них давай пройдемося разом. Перший і, напевно, найголовніший - ці стани ⁇ це сигнал від твоєї нервової системи про те, що вона виснажена. Це сигнал про те, що ти зараз на межі або вже в етапі емоційного виснаження. Не морально слабкий, не ледачий, не якийсь не такий, не з таким характером народився. Просто твоя життєва батарейка зараз, скоріш за все, прям в такому жорсткому мінусі. В цьому стані наш мозок заточений лише на те, щоб підтримувати твій базовий рівень життя. Тобто, в стані виснаження все, що ми можемо, це виживати, робити речі, які сприяють тому, щоб у нас було тепло, нам було що їсти, у нас були гроші. Все інше, що стосується розвитку, навчання, якогось там розширення, це все ідея мимо. Мозок, він не дурний, він буквально прораховує оцю горсточку енергії направити куди? На якийсь новий проєкт, чи на те, щоб в тебе була сила робити ту роботу, яка вже зараз тобі, наприклад, приносить гроші. Чи, наприклад, щоб в тебе було сили банально встати зранку і приготувати собі сніданок, а потім ще сходити хоча б на тренування, бо це теж якась частина того, що буде підтримувати тебе здоровим. Завжди, коли внутрішнього ресурсу мало, він буде обирати економію і відсікати все те, що не впливає напряму на твою базову життєдіяльність. І є ще одна штука, decision fatigue ⁇ це втома від прийняття рішень. Просто пригадай, ти з цим процесом щодня, що одягнути, що з'їсти, куди піти, якою дорогою, написати чи не написати, а спробувати чи не спробувати, а як підписати сторіс, а як написати допис, а коли викладати, а коли не викладати, ти постійно знаходишся в процесі прийняття рішень. По суті, ти постійно знаходишся в обжовуванні мисленевої жуйки. Тобто весь кінченний потік думок несеться в твоїй голові, забираючи на себе колосальну кількість енергії. Якщо тобі здається, що ти фізично нічого не робиш, а просто собі лежиш і щось там крутиш в голові, і ти від цього не втомишся, то я дуже тебе розчарую, але це не так. Можна від такого лежання і нічого не роблення в своїй голові втомитися так, наче ти провів якийсь марафон на 10 кілометрів. Фізично, так, тіло буде відпочивати, але ментально, емоційно нервова система в постійному напруженні, вона постійно працює, вона постійно обробляє всі ці сигнали, які ти подаєш. Бо кожна думка, яка з'являється в твоїй голові, має бути реалізована. Така наша фізіологія. Тому тіло включається, викидає певні гормони на те, щоб ти пішов і діяв. Ми зачасту це просто спалюємо в голові. І так і виходить, що енергія, яка б мала піти надії, просто спалюється всередині нас. І тому я зроблю це ввечері, я точно встигну, ну зараз, зараз я відкладу, а потім я закінчу, ну стану завтра раніше і точно почну робити. Майже ніколи не працює. Бо не вирішується фундаментальне основне питання, чи достатньо в тебе ресурсу на ту чи іншу дію. Чи не зливаєш ти його просто зараз на обдумовані якихось речей? І в цей момент не потрібно шукати нову мотивацію, суперкоуча, якісь аффірмації, прописувати якісь фрази ⁇ О, я найкраща, в мене все вийде, тобі не треба шукати чергового якогось суперкоуча чи мотиватора, який тебе буде надихати. Все, що тобі потрібно, це зробити паузу і почати системно і правильно відновлюватись. Як я розкажу далі, додивись до кінця. Друге - прокрастинація. Прокрастинація ⁇ це взагалі захисний механізм нашої психіки в той момент, коли перед нами стоїть якась велика задача, яку ми не здатні зараз осягнути. Знову ж таки, повертаємось до першого пункту, коли у тебе немає на неї достатньої кількості внутрішньої енергії всередині, і мозку, здається, це чимось таким величезним, непідйомним, і великий ризик зробити помилку, великий ризик облажатися, і нащо тоді туди лізти, якщо можна, не дуже окей себе проявити. Ну навіщо цей неприємний досвід? Таким чином, психіка тебе захищає, така почекай, давай ще подивимось на це, давай підготуємось, давай дамо собі час ще на відновлення. Але хто слухає ту психіку, хто взагалі звертає увагу на себе? Ну, давайте по-чесному. Ми просто беремо прямо як танк, хочеться, не хочеться, ми себе вмовляємо, ми знаходимо якісь способи, ми собі починаємо якісь тайм-менеджменти ставити, помадори, ще щось, якісь різні зовнішні стимулятори, якось себе вмотивовувати, обіцяти собі якісь плюшки за те, що ми це зробимо, аби тільки не зупинятися. Бо, як ми на початку казали, для нас нічого не роблення - це щось зародні деградації якоїсь, ну, типу, як це? Якщо нічого не хочу, це все, моє життя зупинилось. І третє, насправді, те, що чіпляє мене найбільше, що коли довго живеш не своїм життям, робиш одне, а відчуваєш насправді інше. Хочеш одного, а обираєш інше. Розсередині, конфлікт всередині і напруження від цього стає настільки щільним, настільки поглинаючим, настільки відчутним, що просто блокуються будь-які імпульси до дій. Ми перестаємо взагалі рухатися, бо туди, куди ми рухались, нам взагалі-то не хочеться, і з кожним днем ця нить напруження натягується все сильніше. А з іншого боку, туди, куди хочеться, у нас поки немає ресурсу, знову ж таки, сміливості діяти в цю сторону і якось пробувати, бо занадто багато страхів і таких обмежень. І ми просто буквально боїмося діяти і йти в цей бік. І апатія - це не про слабкість, це якраз сигнал про те, що тобі необхідно зараз зупинитися і взагалі подивитися, де я знаходжусь, що я зараз роблю. А я дійсно рухаюсь туди, куди я хочу. Просто зупинитись і, можливо, вперше себе запитати. А от все це, це дійсно те, що я насправді хочу, це дійсно життя, про яке я колись мріяв або мріяла. І виходить, що, по суті, ми навчились боятися станів, які є для нас підказкою, які є для нас підтримкою, які є для нас орієнтиром. Просто нас ніхто не навчив відчувати себе і зчитувати їх вірно. Взагалі є глобальна проблема, що в нас немає культури відпочинку. Буквально нещодавно, готуючись до цього відео, я прочитала одніє блогерші в соцмережах книжці в змісті навіть такий розділ культура відпочинку. Це вперше, де я про це десь почула. Взагалі, в нашому суспільстві немає такого поняття, як культура відпочинку, відновлення. Ми багато говоримо про розвагу, у нас купа і різноманітних видів отримати швидку цю порцію насолод, задоволення, дофаміну, але ніхто не говорить про те, що насправді є відновленням, ментальним відновленням для нашої нервову систему. До речі, ми зняли ролик про різницю між відпочинком та розвагами. Перейди і подивись за посиланням. Соцмережі показують людей, які встають у п'ятій ранку, мають трьох дітей, купу роботи, бізнеси, машини, квартири успішні, про тому завжди сповнені енергії, в них купа сил, вони взагалі круті, молодці, але ж ніхто не показує того, що є за кадром, і що стоїть за цими діями, і як насправді відчувається життя тої чи іншої людини, і як вона втомлюється, яка вона в цьому стані, і які стани апатії відбуваються у неї. І нам здається, що цей зворотній бік його не існує. Є тільки продуктивна продуктивність, а те, що відчуваєш, наприклад, ти зараз, це щось ненормальне, і про це краще мовчати і нікому не знати. А прикол в тому, що втома не продається. Нікому не цікаво дивитися на втомлену людину, яка зараз нічого не хоче. Але продається успішний успіх і продуктивна продуктивність. Тому цього так багато. Тому у нас відбувається така певна підміна понять, таке когнитивне викривлення відбувається. І от ми порівнюємо свій внутрішній стан з чиєю зовнішньою картинкою. І звісно, в цій боротьбі ми завжди програємо. Бо боротьба - це завжди про злиття ще великої кількості енергії. Хоча насправді більшість людей, дай Боже, живуть на 20% від свого повноцінного ресурсу. 20% - от уяви, це все, що ми можемо віддавати на своє життя. А 80% - це цей потенціал, про який так багато всі говорять, який людина в собі відчуває, не реалізовує, його просто немає. Він зливається, тільки з'явившись. І ми ж самі себе за це б'ємо. Замість того, щоб спитати себе, а коли я в останнє взагалі відновлювався, а коли я в останнє собі давав час на те, щоб перепочити, нічого не робити, а коли я в останнє по справжньому звертав увагу на свій стан. І поки кожен з нас не почне змінювати свій спосіб життя, поки культура відпочинку не почне бути такою популярною, як успішний успіх у свій час, нічого не зміниться. Ми будемо проживати День бабака по колу, по колу, по колу, життя буде одноманітним. День за днем воно буде просто закручуватися ця спіраль, втоми, поки поки ти просто не будеш впадати в якусь таку емоційну яму. Що мені допомогло вийти з цього стану, що мені допомогло і досі допомагає в моменти, коли відчуваю ту саму прокрастинацію, не лякатись цього, працювати з цим і брати з цього ресурс. Бо насправді все те, твоє напруження, яке ти зараз відчуваєш, це те паливо для дій, яке на зараз розвернуто всередину тебе і руйнує тебе. Коли ти це вивільняєш, то вивільняє це місце для твоєї енергії. І ось так ці 20%, на яких живуть більшість людей, починають зростати. Я, можливо, тебе здивую, але це не якийсь там черговий щоденник продуктивності, це не тайм менеджмент, це не якісь чергові списки, на новий спеціальний блокнотик, який мені допоміг бути більш концентрованою, зосередженою і натхненною на роботу. Взагалі ні. Насправді, це дуже простіше, я почала системно, правильно відновлюватись. Що таке системно і правильно, бо зараз далі прозвучить, що значить правильно відпочивати? Це де це написано в яких книжках? Насправді, не існу ніякого правила, це банальна фізіологія, і це продиктовано тим, як працює наша нервова система. Єдині умови, за яких вона може відновлюватись, це відсутність будь-яких стимулів, будь-яких зовнішніх стимулів на її роботу. Лише за таких умов вона може відновлюватись. Тому коли вам здається, що ви навіть лежачи на сонечку, не знаю, читаючи книжечку, бавлячись з дітьми, навіть гуляючи зі своєю собакою, наприклад, вам здається, що я ж відпочиваю, я ж не працюю, невже це не відновлення, невже це не відпочинок. Я б дуже хотіла сказати так, але ні. Це ніякий не відпочинок. Бо все, що викликає в тебе емоції, все, що збуджує твою нервову систему, це вже для неї паливо для дій. Єдині умови - це спокій та тишина, коли нервова система може абсолютно відключитись від будь-яких дій і перезавантажитись. Створити такі умови в житті без якоїсь зовнішньої допомоги, ну, доволі складно. Я пробувала сідати і дивитись просто в одну точку і нічого не робити. Це доволі важко, бо все одно несеться купа думок, які так само змушують нервову систему працювати. Тому, коли вже концентрації недостатньо, сила думок більша за твою, на допомогу приходять зовнішні речі, практики, такі як наша базова медитація, яку я опанувала так само в школі. До цього я взагалі не знала нічого про медитацію і як це працює. І виявилось, що не треба мати якихось сім'ядів албу, щоб опанувати це 20 хвилин на день, в обідній час, до прийому їжі, я сідала. І за допомогою аудіофайлу з супроводом робила цю медитацію, тренуючи свою увагу, приключатись з думок на відчуття в тіло, розслаблятися, інколи досипати в якісь дні. І так поступово, поступово, поступово внутрішній рівень напруження знижався. Рівень енергії потрошечки зростав. Мені банально ставало краще. Життя вже не здавалось таким сірим, гидким і неприємним. І люди навколо якісь сталі добріші. Мене це навіть на початку дуже дивувало, як так може бути? Ну, начебто, зовнішньо нічого не змінилося. А я відчуваю і сприймаю життя якось набагато яскравіше і приємніше. Начебто на вулиці завірюха холод і зима, а всередині мене квітне і розквітає весна, і дуже тепло і приємно. Так от, якщо просто зараз ти дуже хочеш щось зробити, але ніяк не можеш почати, і це триває вже не один тиждень, коли ти собі обіцяєш, що от з завтрашнього дня я точно буду супер-мега-продуктивним, я буду робити всі задачі, які собі планую, але щось кожен раз іде не так. Пам'ятай, будь ласка, що з тобою все окей, що це ніяк не характеризує тебе як слабку, безамбіційну, паднівольну людину. Єдине, про що це говорить? Альо, будь ласка, дай собі відпочити, дай собі цей відпочинок, дай собі можливість відновитися. І не один раз на тиждень, будь ласка, і не 10 днів у відпустці на рік, а кожен день системно. Це дуже просто, це дуже легко вбудовується в рутину найбізі-бізі людини, найзайнятішої людини, яка тільки існує, це все реально. І ми навчаємо цьому в нашій школі. Ми даємо цілий алгоритм, покрокову систему, як з цим працювати, як це імплементувати в своє життя, як це зробити частиною свого життя. Ти здивуєшся, наскільки це просто. Давай так, не будемо вірити мені на слово. Приходь на розбір, задавай свої питання, розказуй, як в тебе зараз побудоване твоє життя, і ми на твоєму прикладі покажемо, як базова медитація може вже зараз почати його змінювати. Ми знаємо, через що ти зараз проходиш, бо ми самі через це проходили. Тому приходь, поговоримо посилання в описі. Ну і, звісно, зберігай це відео, ділися з друзями, кому це актуально, і давай обговорювати твої питання в коментарях. І так можеш занести, записатись на розбір список своїх задач. Але я чомусь впевнена, що на цей раз цю задачу ти точно виконуєш.