Я їла потайки роками — як зрозуміти причину емоційного заїдання і що з цим робити | Серія 1

Я думала про їжу 80% часу. І це не перебільшення.

Що з'їм на сніданок. Що буде на обід. Як себе потішити після важкого дня. Після сварки — в кав'ярню. Після стресу — в Макдональдс. Їла потайки. Вважала, що так у всіх. Вважала, що просто люблю поїсти.

Виявилось — ні. Це було не про апетит. Це була тривога, яку я не вміла інакше заспокоїти.

Це перша серія про стосунки з їжею — чесно і без прикрас. Схуднення на 20 кг, досвід тритижневого голодування і головне відкриття: вага починається не з тарілки а зі стану нервової системи.

Якщо ти теж думаєш про їжу постійно — приходь на безкоштовну зустріч з куратором. Разом розберемо твою ситуацію і як школа може допомогти 👉 https://calendly.com/tishina_school/diagnostic_session

Після перегляду ти зрозумієш:
 — чому їжа стає знеболювальним і як це формується ще в дитинстві
 — як відрізнити фізичний голод від емоційного
 — чому дієти і заборони не працюють — і що насправді змінює поведінку
 — як пауза між імпульсом і дією може змінити все
 — і чому це не про силу волі а про стан нервової системи

00:00 — їжа займала 80% моїх думок — як це виглядало зсередині

02:46 — хто я і чому говорю про це публічно

03:18 — як виглядала залежність від їжі в повсякденному житті

05:54 — звідки це береться — дитинство кіндер і Макдак як нагорода

08:18 — система винагороди дофамін і як формується автоматизм

10:58 — пауза між стимулом і дією — як я навчилась її помічати

13:17 — базова медитація і як робота зі станом змінила стосунки з їжею

15:17 — досвід тритижневого голодування — що це дало

16:36 — чому у виснаженні ми завжди обираємо руйнівні способи

17:45 — де я зараз — прийняття себе в процесі

Якщо рука тягнеться до холодильника після кожного важкого дня — це не слабкість. Твоя нервова система просто давно просить про допомогу.

🔹 Альона в Instagram:
 👉 https://www.instagram.com/alenaaa.kuts

🔹 Школа «Тишина»:
 👉 https://www.instagram.com/tishina.meditation

Transcript

SPEAKER_00 0:00

Добрий відео з вами Альона, куратор школи ментального здоров'я. Держина ця серія ⁇ живі розповіді кураторів школи про нові досвід, без сценарію і без прикраси. Як виглядає свідомості для життя, коли вчишся відчувати себе і жити зі своєю правдою? Що реально змінюється, якщо щодня працюєш зі своїм заданом? Тут немає мотивації, готових відповідей про тільки чесний досвід людей, які самі через це проходять. Про посилання на соцмережі та більше про школу в описі, приємного прослуховування. 22.55, і саме час поговорити про неї, про їжу. Сьогодні буде нетипове відео на нашому каналі. Це буде дуже особиста моя історія, про те, з чим я розбираюся досі. Не буде успішного успіху, не буде якоїсь історії. Вона змогла і в неї все вийшло. Я в процесі. У мене дійсно вже щось вийшло, але це точно не фінальна точка. Я сьогодні хочу поговорити про мій шлях в питанні розлиту харчової поведінки в стосунках з їжею, в прийнятті цього прекрасного тіла, яке я, до речі, нарешті можу називати прекрасним, не дивлячись на те, що воно ще не в якійсь там ідеальній вазі чи формі. В цьому відео я розкажу про один з аспектів моїх стосунків з їжею. Це постійні думки про неї. І це не метафора. Я думала про їжу постійно. Я розкладу, як це сталося, як це сформувалось, як я прийшла до такого життя, в якому думки про те, що з'їсти на обід на сніданок на вечерю. Заповнювала чи не 80% мого часу. Розкажу про свій досвід схудення на 20 кілограмів, розкажу про досвід голоду майже три тижні. І розкажу, в якій точці я на зараз і що планую робити далі. І дам маленьку підказку для тих, хто зараз на цьому шляху, для тих, хто теж задається питанням, як же подружитися з їжею, як же подружитися з цим харчуванням, про яке зараз говорять всюди, різні є системи. Я особисто нещодавно спробувала ще один експеримент з їжею. Спойлер був не досить вдалим, але дуже цікавим. Все це я далі розкладу відео, і в кінці буде маленька підказка для кожного з вас, кому ця тема актуальна, тому додивіться до кінця. Я нагадаю, хто ще не знайомий зі мною, мене звати Альона, я куратор школи ментального здоров'я Тишина. Ці ролики насправді не записують якісь професійні актори. Ми такі самі люди, як і кожен з вас, з власними історіями, з власними проблемами, з власними питаннями. Але ми обрали шлях розбиратися з ними, обрали шлях досліджувати себе, причинені слідкові зв'язки, не шукати винних, шукати зерно правди і відповіді всередині себе. І ми хочемо ділитися цим досвідом з вами. Так от, що значить, що я думала постійно про їжу. Це реально в прямому сенсі цього слова. Я могла прокидатися і думати вже про те, що я буду снідати. І це не в плані планувала, просто що це буде. Це те, від чого я отримувала прям задоволення. Або коли я працювала дуже довго, хардово, я втомлювалася. Я починала думати про те, що скоро обід, я скоро піду щось їм смачненьке, і мені ставало в цей момент трошечки легше. Їжа, по суті, стала для мене дофаміновою цукеркою. Я почала буквально знаходити в цьому радість життя і задоволення в життя. На той період, це десь більш п'яти років тому, моє життя не було таким, як я хотіла. В ньому було дуже багато всього, що мені не подобалось, що мені не підходило, в чому я була нещаслива. А їжа ⁇ це проста форма отримати задоволення. Це насправді як гортати соцмережі, дивитися різного роду контент, споживати. Так само для мене стала їжа. І все б нічого. І в принципі, я вважала, що це ж нормально їжа для життя. Ну а як, ми ж без їжі жити не можемо. Що в цьому такого? Єдине, я не врахувала такий момент, що не всі їдять втіхаря, не всі заїдають свої проблеми. Далеко не всі мають емоційний голод і не вміють розрізняти, коли вони дійсно голодні фізично, коли це бажання втамувати сум, якісь неприємні емоції, відчути трошечки знову ж таки задоволення. Не всі, посварившись з чоловіком, отримавши якийсь неприємний фідбек на роботі, або коли щось не вийшло, йдуть, наприклад, в Макдональдс, це було моє улюблене місце, де заглушала всю біль, або в кав'ярню і з'їдають якийсь смаколик, п'ють відро кави, як це було знову ж таки в мене. І тим самим, ну, якось нівелюють у ці неприємні емоції всередині себе. Мені чомусь здавалось, що так, люди роблять всі. І це типу норма. Ну я ж, наприклад, не п'ю кожен день алкоголь. Це ж просто їжа. І яка в цьому проблема? Хоча алкоголь в моєму житті теж був. І цю історію я розказувала в інстаграмі нашої школи, залишу для вас посилання, якщо захочете, там буквально коротеньке відео. Але це питання, воно не з'явилося в моїй 20-25 років. Це питання ще з дитинства родом. Проблеми зайвового я мала, скільки я себе пам'ятаю, більше, менше я худла, знов набирала, знов ходла, знов набирала. Але з станяшкою мене назвати ніколи не можна було. Мої батьки поліцейські, і вони дуже багато працювали, коли я була маленька. І коли я була в садочку, забирала мене останню. Ну бо вони реально працювали до ночі. І от я сиділа там сама з охоронцем, мама в папохах просто бігла за мною, щоб мене забрати. Вона не так давно мені розповіла цю історію, що я приходила і питала в тебе, чи не засмучуєшся ти, що ми забираємо тебе останніми. І я, звісно, казала ні, все окей, бо я знала, що мене чекає смачна нагорода. За те, що така чемна і класна дівчинка чекала її, не влаштовувала ніякі істерики, я дійсно цього не робила, і вона мені завжди давала кіндр. Так, можливо, вперше, почало формуватися в моєму мозку така дорожка солодощі, їжа, якесь смачненьке дорівнює полегшення, дорівнює задоволення. Це, напевно, були перші кроки в цю сторону. Мені 32 роки вже, на той час, коли мені було 10-12 років, наприклад, Макдональдс був чимось. Вихідні у нас були таким святом. Похід Макдональдс - це був один з пунктів, які ми робили разом з батьками. І це для мене було, типу, якщо тиждень класно пройшов, я отримала класні оцінки, то похід Макдональдс - це прям була моя винагорода. За те, що я така молодець і дуже добре чим на себе поводила, по факту їжа в якійсь мірі стала для мене синонімом любові, турботи, уваги. І це дійсно проявлялося з часом, коли я вже побудувала власну родину. І через готування їжі показувала чоловіку свою любов, хоча в нього не було такої залежності і прив'язки до їжі, як в мене. Я не розуміла, чому для нього це не так важливо і чому він не радіє, коли я тут нагадавлюю цілий пір. І через те, що це по факту десятиліттями накопичувалось, це буквально вже прошите в мені, це такий паттерн поведінки, я вже думаю, це знайоме слово дуже багатьом. Це звичка, це те, що стала, по суті, частиною мене. Якщо трошечки розкласти це з наукової точки зору, дуже простою мовою, в нашому мозку є система винагород. Вона працює через дофамін. І єдине її завдання - це запам'ятати, що нам приносить задоволення, полегшення насолоду, і повторювати це, давати сигнал, що нам це потрібно. Коли тобі погано, і ти відчуваєш якісь негативні емоції, мозок починає сконувати, де нам компенсувати цю історію, що може швидко, легко і просто в моменті дати це бажане задоволення. І якщо з дитинства, наприклад, у мене їжа була способом приглушати неприємності якісь, то мозок вже знає цей маршрут, і, звісно, він піде знайомою протоптаною стежкою. Стрес, їжа, полегшення. Ну, наприклад, ось така схема працювала у мене. І так я роками ходила по цій стежці, натаптувала, витоптала вже з маленької стежечки таку величезну автостраду, просто по якій можна нести на всіх парах. Я просто перестала помічати, як я несвідомо відчуваю якесь напруження і тягнусь до холодильника. Про щось це в мене подумалося, і я вже думаю, чим солоденьким себе потішити. Це вже випрацювалось до автоматизму. Це вже стало частиною мене, це вже стало якоюсь нормою мого життя. І я дуже довго вважала, що це зі мною щось не так, що я така слабка, безхарактерна, що я не можу зупинитися, що я не можу, блін, взяти одну печеньку і не з'їсти цілий пакунок, що я собі ставила різноманітні челенджі, я не їла цукор там, не знаю, два тижні. Потім я відмовлялася від якогось фастфуду, потім я відмовлялась від молочних продуктів, ще щось і перепробувала всі можливі дієти, що я тільки з собою не робила. Звісно, я зривалася. Звісно, був якийсь період, я тривалася на якійсь силі волі, але потім я знов скачувалося ще більшу яму. Бо зміни через оборону ⁇ це шлях в нікуди. Це насилля над собою, яке призведе лише до ще більшого виснаження, ще більшого незадоволення і ще більшого розчарування в собі. Бо вага ⁇ це дуже часто не про фізіологічні якісь моменти. Це дуже часто про те, в якому емоційному стані ми знаходимося. І найвірніший, і найефективніший шлях - це працювати зі своїм станом, що і почала робити я. Не те, щоб я прям ціленаправлено хотіла працювати саме з своїм відношенням до їжі, але коли я потрапила в школу, нашу на навчання, я почала працювати зі своєю нервовою системою. І виявилось, що зміна ваги, зміна стосунків з їжею стала побічним таким позитивним ефектом в роботі зі своїм ментальним станом. Виявляється, що можна знайти за цим імпульсом, за цією емоцією. І між цим стимулом, між цією реакцією і дією може бути пауза, коли ми встигаємо побачити, який заряд, яке паливо запустило цей процес. Це відбувається за рахунок, звісно, уваги. І у вас має бути достатньо енергії і ресурсу на це. У виснаженому стані взагалі важко звертати увагу на щось, окрім того, де поїсти, де поспати, як прожити наступний день. Як це виглядає на прикладі, в момент, коли хочеться піти поїсти, запитати себе, а я дійсно зараз голодна? Я дійсно хочу зараз їсти? Чи я хочу себе заспокоїти? Бо мені тривожно, що, наприклад, він мені не відповідає вже кілька годин, або мені тривожно, що я не знаю, як зробити цей проєкт, і не знаю, як відреагує моє керівництво. Або я хочу зараз заїсти стрес від новин, які я прочитала. Або я переживаю за своїх рідних і близьких, які, можливо, наприклад, зараз в якомусь небезпечному місці. І тому мені хочеться зараз заглушити це відчуття їжею. Або я просто втомилась, і мені потрібна їжа не тому, що я голодна, тому що я хочу зробити паузу, але може собі дозволити. А їжа ⁇ це легальний спосіб піти і перепочити. Ну бо не можна собі відмовляти в їжі. І щоб встигати собі задавати такі питання, повторюсь, вам потрібно достатньо енергії внутрішньої і вам потрібна дуже сильна натренована увага. Насправді навичка керувати своєю увагою, мені здається, потрібна в будь-якій сфері життя. І от саме цьому ми вчимо в нашій школі за допомогою дуже простого, але дуже ефективного інструменту базової медитації. Це, звісно, не те, що по щелчку пальця візьме і змінить все в вашому житті. Це системна робота, щоденна. Але насправді, яка займає не так багато часу, всього 20 хвилин на день. Але коли ти пробуєш один раз, то відмовитись від цього кайфу, вміти перезавантажувати свою нервову систему, вміти з мінуса переходити в навіть в нуль для початку, а потім і в плюс, вміти з нересурсного стану виходити в ресурсний, з емоційних качелей цього емоційного коктейлю виходити в стабільний, спокійний рівний стан, ну це відчувається як бляха суперсила. Ну, типу, я взагалі здатна на все. Питання просто в тому, щоб бути в правильному стані і з правильного стану робити дії, які мені потрібні. Особисто для мене це стало просто відкриттям, що мій емоційний стан впливає на мій фізичний стан. Я чула про психосоматику, я чула про те, що емоції, всі хвороби від нервів. Я все це чула від батьків, від соціумів, але на особистому досвіді я ніколи не перевіряла цього, як перебування в тривалому стресі, в тривалих негативних емоціях впливає на мій гормональний фон. Те, як проходить мій жіночий цикл, так само залежить від того, в якому я емоційному стані. Про це, до речі, теж є окреме відео, я там дуже відверто розказала про те, як це в мене змінилося. І саме ця робота з ментальним своїм станом, з нервовою системою, дала мені можливість мати досвід схуднення на 20 кілограмів. Це було три роки назад. До того у мене жодного разу не виходило схуднути більше, ніж на 2-3 кілограми. А тут я мала досвід кардинальних змін. Моє оточення просто мене не впізнавало, воно було вражені, як в мене це вийшло. Без дієт, без якогось насилля над собою, без якихось кардинальних кроків, це вийшло через експерименти, через спробу, через зміну харчування, через доволі лагідний підхід. І я людина, яка, як мені здавалось, без їжі жити не може. Так само після того, як я почала системно щоденно практувати базову медитацію, пройшла кілька курсів навчання в нашій школі, я змогла отримати досвід, пройти через досвід голодування. Я дуже прошу нікому не пробувати це без спеціального нагляду. Я проходила це в групі зі спеціалістом, який в цьому розбирається, і мала досвід тритижневого голодування, мала колосальні, знову ж таки, результати, і фізичні, і емоційні, і, в принципі, сам досвід того, що я незалежна від їжі, я можу без неї. Ну, це просто перевернуло все всередині мене. Чи могла б я навіть погодитись на це, не маючи достатньо ресурсу, не відчуваючи цю силу в собі, а не відчуваючи це бажання до змін, ну навряд чи раніше мені навіть страшно було думати в цю сторону. А тут я пройшла через це і я впевнена, що я з задоволенням повторю цей досвід. Бо це дійсно дуже трансформуюча історія. Просто запам'ятайте одну таку штуку, що коли ви в стані виснаження, коли ваша нервова система перегружена, коли кількість інформації вже така, що вже всередині все закіпає від того, що це неможливо перетравити, коли ви постійно знаходитесь в стреці, в якомусь такому збудженому стані, в постійних думках, переварюванні якихось емоцій, ваша психіка, ваша нервова система будуть постійно шукати щось, щоб вижити, не жити, не розвиватись, не зростати, а щоб вижити. Якісь швидкі речі, які стимулюють вас рухатись далі. Їжа для тебе задоволена. І ти поїжджа, будь ласка, але щоб в тебе було далі сили працювати ще, заробляти гроші, її виживати, скролити стрічку, окей, іди скрол-стрічку. Треба тобі, не зна, алкоголь, добре пий алкоголь. Ми завжди в виснажному стані будемо шукати швидкі, не екологічні для себе, руйнівні методи, але швидкі і, як нам здається, на 100% дієві. Єдина поправочка, що це як знеболювальне в моменті. Потім воно відійде і буде знову так само боляче. На зараз я можу сказати, що думок про їжу стало вполовину точно менше. Я вже не відчуваю такої залежності від того, щоб з'їсти щось солоденьке. Я практично перестала пити каву. Я перестала бути залежна від того, щоб з кави обов'язково треба щось солоденьке з'їсти. У мене пропала така тяга в моменти, коли щось не так, або мені сумно, або не окей, бігти і заїдати це. Це не на 100%. Це стається. В якісь моменти сильних емоцій, я за звичкою починаю думати про їжу. І можу навіть піти і наїстись чогось на ніч. Але я в процесі, і це моя проміжна точка, якою мені хочеться поділитися. Насправді, зараз, за останні півроку, я набрала вагу, десь 8 кілограмів, здається. Це немало, і ви можете бачити, я нічого не скриваю, як я зараз виглядаю. І я в цій точці прийняття себе в будь-якій вазі. Я в тій точці, що немає значення, як зараз, має значення, що я знаю, як прийти туди, куди я хочу, як дійти до того вигляду, в якому мені буде комфортно, в якому я буду повністю собі подобатись. І найважливіше, що я знаю, що робити. Я знаю, які кроки мені потрібно зробити, щоб опинитися там. Я формувала цю магістраль в своїй голові десятки років. І, звісно, часу, щоб це перебудувати, потрібно достатньо. І я собі готова його дати. Я дуже хочу, щоб ти знала, що ти не одна і не один в цьому. Я з задоволенням підтримаю цьому шляху. Якщо ви зараз задаєтесь питанням, що робити, як з цього вийти, як перестати себе картати, як перестати зневірятися в собі, як перестати постійно починати з понеділка, з нового місяця, забороняти собі щось, потім знову зриватися. Якщо все це тобі знайоме, приходь до нас в школу, у нас є можливість зустрічі онлайн, такого персонального розбору з куратором школи, наприклад, зі мною, де ми зможемо просто поговорити про те, як ти себе почуваєш, просто поговорити про те, про що ти переживаєш, і як тобі з цим зараз впоратись. І як ми можемо бути тобі корисними на цьому шляху трансформацій ти змін. Пам'ятай, що це не про слабкість характеру, це не про відсутність сили волі, це не про неповезло і несправедливість цього життя. Це про твій стан, про стан твоєї нервової системи. І це все змінно, якщо ти, звісно, захочеш.