Це не залежність від телефону — це компенсація тривоги

«Я ж знаю, що залипаю, і все одно беру телефон знову». Якщо це звучить по-знайомому — це не про слабку волю й не про те, що з тобою щось не так. Це про те, що нервова система поки не має іншого способу заспокоїтися, а тіло тягнеться до звичного, бо воно швидше за будь-яке рішення.

Частіше телефон — це спосіб заспокоїти тривогу й добрати впевненості, що все гаразд. Особливо коли робиш велику справу й переживаєш за результат. Розбір реального питання з нашої закритої зустрічі “День Тишини”: чому залипання — це компенсація, а не «погана звичка».

У цьому відео Артем Горін, засновник Школи, пояснює:

— що ти насправді шукаєш у телефоні, коли береш його автоматично;

— чому заборони й самокритика тільки замикають коло;

— як помітити свою справжню потребу й закрити її інакше.

👉 Безкоштовна зустріч з куратором Школи — розберемо, що відбувається саме у твоєму випадку:

https://calendly.com/tishina_school/diagnostic_session

00:00 Чому рука тягнеться до телефона щойно прокинувся

01:15 Телефон як компенсація: що ти насправді шукаєш

03:10 Тривога за результат, коли робиш велику справу

05:05 Чому «погано» і «добре» дуже відносні

07:27 Замість «так не можна» — дослідити свою потребу

09:29 Рефлексія: 4 питання в момент, коли береш телефон

📩 Telegram-канал — https://t.me/meditationtishina

📲 Артем Горін — https://www.instagram.com/artemgorin_sense/

📲 Альона, кураторка Школи — https://www.instagram.com/alenaaa.kuts/

І тут добра новина: коли ти перестаєш воювати із собою й починаєш помічати, що саме шукаєш у телефоні, залипання поступово слабшає само. Не тому що ти його заборонив, а тому що потреба нарешті побачена — і її стає чим закрити інакше.

Школа ментального здоров'я Тишина — не про силу волі, а про стан, з якого зʼявляється вибір.

Transcript

Copy Transcript Copied

SPEAKER_01 0:00

У мене питання, може, воно дуже просте, банальне. Це стосується залежності від телефону. І того, що я бачу, що мені не подобається, що я прокидаюсь зранку, і перше, що я роблю, це беру телефон в руки. Навіть якщо я прокинулась там просто, мені ще можна поспати. І я прокинулась, я все одно спочатку зайду в телефон, подивлюсь, і потім лягу, наприклад, далі досипати. І я можу себе контролювати і можу собі обмежити, але надовго цього не вистачає.

SPEAKER_00 0:41

Взагалі, це питання дуже прикольно в контексті підходу до себе. Бо якби наша головна тема - це любов до себе, це м'яка дисципліна. Взагалі, жодної залежності не існує. Просто залежність, саме формулювання, воно з'являється, коли ми оцінюємо або не приймаємо, коли в нас є до себе погляд з боку. Нам щось не подобається, ми називаємо це залежністю. Хоча насправді, так само як з їжею, якщо ми їмо якусь їжу, яка не корисна або, навпаки, навіть шкідлива, бо ми таким чином щось компенсуємо. Ми даємо собі щось, чого нам не вистачає. Якщо ти за щось переживаєш, тобі треба дати собі якесь відчуття, яке тобі буде компенсувати ці переживання. Якщо ти переживаєш за результат, то ти постійно шукаєш підтвердження того, що результат буде. Наприклад, в твоєму конкретному кругу. І доки ти будеш шукати це підтвердження, логічно, що ти будеш відкривати Інстаграм, він буде для тебе важливий. Якщо ти впевнена, що все, що треба, робиться, що все гаразд, що все рухається, тобі не треба заходити в Інстаграм тоді, коли в тебе немає жодного питання. А коли в тебе є питання, ти заходиш туди, як робоча річ зайти, щось перевірити, конкретне, подивитися. Або якщо ми відчуваємо якусь невпевненість в собі, то ми відкриваємо Інстаграм, щоб знайти якісь підтвердження, що з нами все гаразд. Або якщо нам здається, що ми демотивовані або не натхнені, ми відкриваємо інстаграм, щоб надихнутися, ми щось там шукаємо. І коли ти розумієш, що ти шукаєш, навіщо ти шукаєш, тобі є можливість змінити саму питання. Тривога зараз для тебе це нормально насправді, бо ти робиш якусь велику справу, яку не робила ніколи раніше. Так? Ти змінила дуже серйозно, змінила підхід до роботи. І твоя свідомість, твоя психіка, вона переживає, що не вийде. Якщо ти перестанеш себе за це внобити всередину, а просто будеш спостерігати і приймати цю частину себе, воно пройде швидше і легше. Але це нормально переживати. Нормально бути стурбованим, нормально стресувати. Ненормально себе за це гнобити, або себе за цередину якось принижувати. Будь-що. Ти маєш це прожити, зрозуміти, що це, як це відбувається, і не повертатись до цього, бо ти вже знаєш, що це.

SPEAKER_01 4:28

Це прикольно, що виходить, я не з тої сторони дивлюсь. Тобто ти дивишся на те, щоб просто прибрати сам факт залипання, а виходить, ясно, що всього є причина, чому я так роблю. Якщо правильно зрозуміла, то немає проблеми в якійсь умовно негативній звичці. Єдине, що ти свідомо це робиш, ти бачиш, чому це відбувається, і спостерігаєш за цим, а якщо ти зробив щось не окей, то наїжджаєш на себе, і все, з завтрашнього дня ми цього не робимо. А завтрашнього дня не виходить і це таке замкнене коло виходить.

SPEAKER_00 5:23

В тебе є тіло. Тіло ще раз, воно розумне, воно хоче компенсації. Якщо ти чогось не їш, тобі, наприклад, часто, коли людям хочеться солодкого, наприклад, це може бути недостатньо якогось вітаміну або якоїсь речовини, і тіло хочеться компенсувати. Ми постійно хочемо щось компенсувати. Немає. Взагалі, гарно і погано, я би дуже зменшив інтенсивність цих висловів, бо гарно і погано - це дуже відносно. Наприклад, є паразити в людей, ці паразити чимось харчуються в ті. Тобто, вони щось їдять в ті. Якби не було паразита, то, що вони їдять, куди б це утилізувалося. Людина їсть багато якоїсь їжі, яка йому не потрібна. Цей надлишок в цілі з'являється. З'являються організми живі, які цим харчуються. І виходить, що вони вирішують якусь одну проблему і створюють іншу, тому що це не спосіб вирішення. Але доки ти не зрозумієш природу, причину того, що відбувається, ти не можеш це змінити, бо буде конфлікт. Ти хочеш дивитися Інстаграм, точніше, твоя психіка хочу дивитися Інстаграм, а ти вирішила, що так не можна робити. Але якщо так не можна, чого ти цього хочеш тоді?

SPEAKER_01 7:07

Це є проблема. Ти починаєш, типо, що ти хочеш чогось, що не можна.

SPEAKER_00 7:12

Так, ти починаєш з собою розмовляти, як з тобою розмовляли батьки. Бо батьки, якщо ти щось робила, що не треба, батьки казали, так не можна. І ти, виходить, починаєш касплеїти своїх батьків всередині себе. Хоча насправді ти можеш змінити підхід до себе. Ти можеш, о, цікаво, а що я шукаю в Інстаграмі постійно. У мене був період, він, до речі, зараз здається, закінчився, коли я в Інстаграмі дуже багато часу проводив. Просто заходив і теж кожні півгодини дивився декілька рілсів або постів, а мені потрібна була надивленість. Тобто, от зараз взагалі не цікаво. Ти бачиш, що ми дуже багато роботи зробили і вже оприділилась, чого ми хочемо і як має бути. Настільки мені зараз менше цікавий цей Інстаграм. Але якийсь час я буквально в ньому залипав. Але я це робив з певною метою. Вона, можливо, не повністю була, якби мене запитали, я б не відповів. Я просто відчував, що в цьому є сенс. Але пояснити, може, я б так, як зараз, не зміг би. Я тільки через якийсь час, коли ми почали займатися інстаграмом і взагалі почали будувати якусь стратегію, як ми маємо виглядати. Я зрозумів, що в мене багато вже в голові є ідей, є розуміння, що треба, що не треба. Тому що я дивився з певною метою. Хоч виглядало це як просто залипання, але в мене всередині була мета. У вас завжди є мета. Що б вино робило? У вас є мета. Просто якщо вона не усвідомлена, вона може бути хибна. Хибна мета? Хибна мета. Усвідом зараз, що ти шукаєш в Інстаграмі, що ти компенсуєш в Інстаграмі. І коли ти це усвідомиш, то побачиш, як це по-іншому можна вирішити.

SPEAKER_01 9:30

А це можна якось через рефлексію, чи я це роздивляти?

SPEAKER_00 9:36

Ти бери, коли ти вмикаєш Інстаграм, починаєш рефлексію. Що я думаю? Що я відчуваю? Чого я боюсь, що мені це нагадує? І так ти зможеш це розкласти на молекули. Тоді ти побачиш. Але ще раз, це не є погано. Погано те, що не усвідомлене. Єдине погане - це то, що не усвідомлене. Якщо ви щось бачите погане, просто усвідомте, що це, і навіщо ви це робите.